ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ - КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЙ ЗА СТ. 149 КК УКРАЇНИ

Відповідно до вимог стаття 149 Кримінального кодексу України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) в  редакції  Закону  N  3316-IV  (3316-15) від 12.01.2006, було встановлено відповідальність за торгівлю людьми або здійснення  іншої  незаконної  угоди, об'єктом  якої  є  людина.

Так, згідно до ч. 1 вказаної статті: «торгівля людьми або  здійснення  іншої  незаконної  угоди, об'єктом  якої  є  людина,  а  так  само вербування,  переміщення, переховування,  передача або одержання  людини,  вчинені  з  метою експлуатації,  з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, - караються позбавленням волі на  строк  від  трьох  до  восьми років.»

Способ викладення вказаної норми права дає можливість її подвійного трактування та неоднозначний підхід в ході застовування в судочинстві.

Деякі правознавці, судді та співробітники правоохоронних органів вважають, що відповідальність за цією статтею настає у дельках випадках, при цьому «торгівля людьми» це вже є закінченим злочином с огляду на навність обʼєктивної сторони складу злочину, а «інща незаконна угода, обʼєктом якої є людина» це інший склад злочину, при цьому і перша і друга зовсім не стосують необхідності доведення таких ознак обʼєктивної сторони злочину, як вчиненя  з  метою експлуатації  «з використанням обману», «шантажу» чи «уразливого стану особи».

Таким чином, стала поширеною практивка суддів вважати, що лише вербування,  переміщення, переховування,  передача або одержання  людини, з  метою експлуатації, задля встановлення складу злочину повинні містити одну з 3-х обовʼязкових ознак використання:

• обману,
• шантажу,
• уразливого стану особи.

Цю позицію зокрема підтверджує наявність примітки № 3 до ст. 149 КК України, яка встанолює, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування,   передачу   або    одержання    малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману,  шантажу чи уразливого стану   зазначених   осіб   або   із   застосуванням  чи  погрозою застосування насильства,  використання службового  становища,  або особою,   від   якої   потерпілий  був  у  матеріальній  чи  іншій залежності.

Тобто, якщо провести логічні паралелі, то потрібно вважати, що відповідальність за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом  якої  є  малолітня чи неповнолітня людина, також має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману,  шантажу чи уразливого стану зазначених   осіб. Але цього прямо не вказано у законі, тому можно вважати й навпаки, що саме торгівля або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є малолітня чи неповнолітня людина не буде мати складу злочину без вчиненя такіх дії з використанням обману,  шантажу чи уразливого стану, так як не будуть злочином ці дії і з повнолітнім.

Вважаємо, що проблема в тому, що кримінальний закон не встановлює поняття «торгівля людьми», що зовсім не сприяє вірному застосуванню саме такої кваліфікації по кримінальним справам. Конкретно з норм КК України не зрозуміло, чи вважати за торгівлю людьми дії, які вчинені вчинені  без  мети експлуатації,  та без використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

До вступу у силу Закону  N  3316-IV  ( 3316-15  ) від 12.01.2006 ч. 1 стаття 149 КК України була у іншій редакції, яка не мала взагалі словосполучення «торгівля людьми»:

«Продаж,   інша   оплатна   передача  людини,  а  так  само здійснення  стосовно  неї  будь-якої   іншої   незаконної   угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої   передачі   іншій   особі   (особам)  з  метою  сексуальної експлуатації,  використання в порнобізнесі,  втягнення у  злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних   цілях,   використання   у    збройних    конфліктах, експлуатації її праці».

При цьому кримінальний закон не встановлював поняття «продаж людини» також.

Кримінальний кодекс України 1960 року встановлював склад злочину за торгівлю людьми у диспозиції статті 124-1 як:

«Відкрите чи таємне заволодіння людиною,  пов'язане з законним чи  незаконним  переміщенням  за  згодою  чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої   оплатної   передачі   з  метою  сексуальної  експлуатації, використання в  порнобізнесі,  втягнення  у  злочинну  діяльність, залучення  в  боргову  кабалу, усиновлення  в  комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці».

При цьому кримінальний закон встановлював, що кримінально карним є лише те заволодіння людиною, яке має на меті подальший продажи або іншу оплатну передачу, і при цьому лише з  метою  сексуальної  експлуатації, використання в  порнобізнесі,  втягнення  у  злочинну  діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення  в  комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці.

Тобто наявна до 2001 року стаття, яка встановлювала відповідальність за торгівлю людьми, не була ідеальною, оскільки застосування її на практиці було складне через необхідність доказування мети дій злочинців. Між тим вона була більш конкретною та встановлювала чітки ориєнтири для кваліфікації дій підозрюваних.

Завдяки наявній нормі, встановленій у ст. 149 КК України дуже великий перелік дій може попадати під кваліфікацію за нею, тому що незрозуміло коли саме починається та закінчується сам процес торгівлі людиною та як він взагалі можливий, які при цьому обмеження повинні бути встановлені щодо цієї людини, та важливе те, що вона має чи не має свободу переміщення, чи має значення воля особи при цьому та інш.

З аналізу цієї норми можно взагалі вважати, що будь-яка торгівля людиною безперечно вважається криміналом, в тому числі й законна, а лише інша угода, обʼєктом якої є людина повинна бути незаконною для наявності складу злочину. Чи торгівля людьми завжди незаконна? Тоді де написано?

Так, наприклад особи, які професійно влаштовують кого-небудь на роботу теж отримують за це гроші, та формально вони продають цю людину работодавцеві, отримуючи від нього кошти за свою роботу.

Кожна особа продаює себе та свій час, коли працює на будь-кого, при цьому від власника підприємства до робітника є декілька інших робітників, яких також формально можно вважати посередниками, які фактично є посібниками продажу людини, оскільки вони можуть отримати гроші від власника підприємства за те, що домовились про роботу цієї особи з будь-якою третьою особою.

Зрозуміло, що наші судді не можуть прийти до такого абсурду, щоб виносити вироки у таких віпадках, але вважаємо що кримінальний закон повинен бути гранично читким, щоб не допускати будь-яких зловживань.

Зведення поняття торгівлі людьми до торгівлі жінками міститься у Конвенції ООН про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами, яка була прийнята у 1949 році. У статті 1 Конвенції зазначено, що сторони Учасниці цієї Конвенції домовляються піддавати покаранню всяку особу, яка з метою задоволення чужих пристрастей:

1) постачає, намовляє або викрадає з метою втягнення у проституцію іншу особу, навіть за згодою останньої;

2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою останньої.

Не зважаючи на те, що маючи в своїй назві поняття „торгівля людьми”, Конвенція 1949 року фактично дає поняття торгівлі жінками з метою використання їх в проституції.

Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації 1997 року визначає торгівлю жінками як „будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману, зловживання службовим становищем або іншого тиску, в наслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям”.

Останнє за часом міжнародно-правове визначення торгівлі людьми наводиться в Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятому 15 листопада 2000 року. У відповідності до статті 3 цього Протоколу торгівля людьми означає здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передача, укривання або прийом осіб шляхом погрози застосування сили чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливого становища або шляхом виплати чи одержання грошей або іншого зиску, щоб отримати згоду особи, яка має контроль над іншою особою.

Викладене свідчить про те, що сьогодні в поняття торгівлі людьми у світовому масштабі вкладають певною мірою різні явища, які мають спільні ознаки, головна серед яких – продаж (інша платна передача) людини. Торгівлю тлумачать як:

1) такий продаж людини, коли її покупець отримує над нею всі або майже всі атрибути права власності (работоргівлю);

2) продаж, що призводить до вчинення щодо людини інститутів та звичаїв тотожних із рабством, таких, як боргова кабала, сімейне рабство тощо;

3) вивезення для продажу або продаж людини за кордоном чи у своїй країні для використання у проституції або порнобізнесі;

4) продаж дитини для незаконного усиновлення;

5) використання ембріону чи плоду людини з корисливою метою (фактично продаж ембріону чи плоду);

6) продаж людини з метою незаконного вилучення її органів тощо.

Найбільш повне, на нашу думку, визначення цього явища дається в Правозахисних стандартах ставлення до жертв торгівлі людьми від 1999 року, розроблених неурядовими організаціями Всесвітнім альянсом проти торгівлі жінками (Таїланд), Фундацією проти торгівлі жінками (Нідерланди) та Міжнародною юридичною групою (США), у відповідності до яких торгівля людьми є „будь-які дії та посягання на дії, спрямовані на добір, перевезення в межах кордонів або за їхні межі, купівлю, продаж, передачу, приймання чи притулювання особи із використанням обману, примусу (включаючи застосування сили чи погрози силою або зловживання службовим становищем) чи боргової кабали з метою поневолення чи тримання такої особи за плату чи без такої у недобровільному рабстві (домашньому, сексуальному чи репродуктивному), в умовах примусової чи кріпосної праці або умовах подібних до рабства у будь-якому місці, за винятком місця, де така особа мешкала на час первинного обману, примусу чи боргового поневолення”.

У відповідності до цих стандартів, головними ознаками торгівлі людьми є наявність обману, примусу чи боргової кабали та мета – експлуатація, заради якої використовуються обман, примус чи боргова кабала.

Характер праці чи послуг як такий, включаючи сексіндустрію, не має відношення до питання про порушення чи не порушення прав людини жертви. Серйозним порушенням основних прав усіх людей є використання торгівцями людьми обману, примусу чи боргової кабали для примушення жертви до роботи в умовах подібних до рабства чи інших умовах експлуатації та зловживань, які позбавляють жертву її чи його права та спроможності розпоряджатися своїм тілом.

Таким чином, вважаємо наявну судову практику в Україні хибною, оскільки і торгівля людьми, як і інша  незаконна  угода, об'єктом  якої  є  людина, повинні каратися кримінально лише у разі їх скоєння поперше з метою експлуатації, а подруге з наявністтю однієї в казаних вище ознак.

Вважаємо, що необхідно внести зміни до ст. 149 КК України таким чином, щоб не було можливості подвійного трактування та неоднозначного підходу до кваліфікації дій підозрюваних у цьому виді злочину. Крім того, потрібно встановити поняття «торгівлі людьми» у кримінальному законі.